Чінкве Терре. Коли реальність перевищує очікування

Чінкве Терре Cinque Terre» перекладається з італійської як «п’ять земель»)  — національний парк Італії, розташований на побережжі Генуезької затоки. В заповідник входить 5 містечок — Ріомаджоре, Манарола, Корнілья, Вернацца та Монтероссо -аль-Маре.  В 1997 році ЮНЕСКО включив ландшафти Чінкве Терре в список Всесвітньої спадщини людства.

Коли я вперше побачила Чінкве Терре на фото, зразу зрозуміла: це одне з моїх must see. Щоправда, як туди потрапити і що там робити, не мала жодного поняття.

Я бачила тільки іграшкові містечка з кольоровими будиночками, що нависли на скелі над неймовірно красивим морем. Не  вірилось, що таке насправді є, і я навіть підготувалась трішки розчаруватись, як це буває, коли місце відоме з одного вдалого ракурсу.

Так як в Італії я буваю досить часто, довго чекати не довелось. Виявилось, що добратись до Чінкве Терре зовсім не важко: від найближчого міста Ла Спеція сюди в літній час (з травня по кінець вересня) регулярно курсують поїзди. Також можна доїхати велосипедом. Чінкве Терре є національним парком і рух автотранспорту тут заборонений.

Мені було зручніше поїздом. Від станції La Specia Centrale до Riomaggiore поїзди курсують приблизно щопівгодини, а тривалість поїздки — 7 хвилин, не встигнеш і оком моргнути. Квиток коштує 2.10 євро.  Між містечками я теж пересувалась поїздом (2 хвилини їзди та 1.80 євро за квиток). Проте варто бути готовим до того, що поїзди в Чінкве Терре їздять переповнені — тим, хто встиг сісти, пощастило, решта стоїть , як в наших маршрутках в годину пік :)

Квитки можна купити на вокзалі в касі, автоматах продажу квитків або завчасно на сайті www.trenitalia.com

Зверніть увагу: квитки на поїзд в Італії обов’язково потрібно компостувати в спеціальних  автоматах на станціях ДО того, як ви сіли в поїзд. Якщо ви покажете контролеру (а в поїздах по Чінкве Терре вони ходять завжди) непрокомпостований квиток, вам випишуть штраф, приблизно 50 євро, який вам доведеться сплатити на місці, інакше буде викликана поліція. «Не знав, не бачив» виправданням не послугує, на це прозвучить відповідь: «Мені шкода, але це не мої проблеми, правила — для всіх».  Тому, якщо не бачите автомата, шукайте, питайте, але обов’язково компостуйте, особливо на цьому маршруті.

Дорога сюди дуже мальовнича: залізниця проходить в тунелях та по краю скелі, звідки відкривається заворожуючий вид на море.

Ріомаджоре — це перше, що я побачила. Виходиш з поїзда і, не бачачи іншої дороги, йдеш якимось тунелем, завішаним фотографіями місцевих пейзажів, а гра вуличних музикантів додає романтичного настрою.  Чесно кажучи, маршруту в мене не було — я просто блукала лабіринтами вуличок і заздрила місцевим жителям, які споглядають цю красу щодня. Випадково я натрапила на невеличку таверну, яка розташувалась прямо на скелі. Було грішно не випити тут кави :)

    

Я десь прочитала, що від Ріомаджоре до Манароли веде пішохідна стежка з романтичною назвою Via del Amore (дорога кохання), що тягнеться вздовж скелі, і в моїх планах було пройти саме нею. Але виявилось, що сильна повінь, яка була тут декілька років назад, розмила стежку і через аварійний стан частину її закрили. Шкода, але настрою це не зіпсувало, тим більше прогулятись нею все ж таки вдалось, хоч і не повністю.

    

Далі була Манарола. Це саме те місце, яке всі ми знаємо по фото. Пам’ятаєте я писала, що була готова трішки розчаруватись, якщо очікування не співпаде з реальністю? Так от вийшло зовсім навпаки!

Містечко настільки миле і колоритне, що вживу виглядає навіть краще ніж на фото, бо ти бачиш цю красу в 3D.  В Манаролу неможливо не закохатись! Вона дуже маленька, вузесенькі вулички переплітаються одна з одною, як павутинка, і неодмінно ведуть до моря. Кольорові рибальскі човни відпочивають прямо вулицях, а запах морепродуктів звідусіль  додає того шарму, якого чекаєш їдучи сюди.

    

Часу залишалось ще на одне містечко, і щоб не прогадати, я вирішила запитати місцевих. Всі в один голос заявили, що мені терміново треба в Вернаццу. Я послухалась і не пожалкувала.

Вернацца прекрасна! Прямо на березі моря красується середньовічний замок Доріа з вежею Белфорте (11ст).  Повертаєш голову в інший бік, а на верхівці скелі — ще фортеця.

    

Наблукавшись містечком, можна вічно споглядати за тим, як хвилі розбиваються об могутнє каміння і розглядати візерунки, вимиті морем на скелях. Так я і провела решту часу. Я не поспішала, адже вже була впевнена, що повернусь сюди ще багато разів, бо інакше ніяк.

    

Висновок: Італія прекрасна у всіх своїх проявах. Рим, Мілан, Венеція, Флоренція — незабутні міста, в яких повинен побувати кожний справжній мандрівник. Але в Чінкве Терре треба їхати, і не раз, бо тут в кожній дрібничці є душа.